source: https://www.instagram.com/p/CbKXsLyqajY/
RIP Olena Kushnir (Alona Noviska).
Якщо ви думаєте, що уявляєте масштаб катастрофи у Маріуполі від злочинів росії, то, запевняю, навіть близько не уявляєте.
Ми, медики, цілодобово під обстрілами ворожої авіації та артилерії намагаємося допомагати не лише військовим, а й цивільним. Бо швидкі вже не їздять і ніхто нікому не допомагає.
А чи не кожна бомба, град, руйнування - це не просто поранені. Це відірвані руки і ноги, вибиті очі, розірвані осколками тіла, випадаючі нутрощі... Я розумію, це боляче слухати, бо серед поранених і загиблих, можливо, ваші рідні і близькі.
Але слухайте, бо ви маєте розуміти ситуацію і діяти. Нагадувати про Маріуполь. Кричати про нього. Бо ми не хочемо бути героями і мучениками посмертно.
люди які з 2014 відстояли своє право бути українцями. Не треба потім знімати про це фільми і писати книги. Не треба говорити, що ви не знали, чи не могли допомогти. Знали, і могли.
Зачасту, все, що ми можемо - констатувати смерть, і вмовляти близьких відійти від тіл в укриття. Бо тіла немає можливості ховати. А ще немає можливості діставати з-під завалів людей з переломами, які повільно там вмирають - дорослі, і діти.
Це все правда, яку наврядче хочуть чути ті, хто постить радісні картинки про скору перемогу. Так, Україна безперечно переможе, але десятки і сотні тисяч помруть. Бо офіційна статистика занадто оптимістична - в ній не вистачає нулів. Деблокуйте Маріуполь та дайте можливість привезти медикаменти, евакуйовати поранених, та по-людськи поховати мертвих.
Місто, яке воювало за всю країну вісім років, і воює тепер - ми не мученики, ми борці. Але зараз потребуємо допомоги, всієї України. Маліуполь - це Україна.